Скільки білка вам насправді потрібно споживати щодня, щоб залишатися здоровим?
Стаття
У недавній статті, опублікованій в журналі eClinicalMedicine, дослідники вивчили, як змінювалися симптоми депресії, соціальна ізоляція і самотність до і після того, як люди середнього і старшого віку в Англії почали відчувати біль. Їх результати показують, що люди часто відчували більш серйозні депресивні симптоми і самотність до появи болю, які мали тенденцію до погіршення після цього, причому депресія різко посилювалася на початку болю і залишалася підвищеною після.
Тло
Помірний або сильний біль, який може стати хронічним, вражає до 40% дорослих, що живуть у Європі та Великій Британії, і є основною причиною інвалідності. Через широкий спектр впливу на самопочуття такий біль найкраще розуміти за допомогою біопсихосоціальних моделей, які враховують психологічні та соціальні фактори поряд з біологічними.
Самотність, що визначається як суб'єктивна відсутність соціальних зв'язків, соціальна ізоляція, що визначається як об'єктивна відсутність контакту, і депресія пов'язані з болем. Дослідження показали, що самотність і депресія можуть як сприяти, так і бути наслідком болю, який стає хронічним, тоді як висновки про соціальну ізоляцію здаються менш послідовними. Ці психосоціальні фактори також пов'язані між собою, створюючи складні, потенційно двонаправлені відносини, які впливають на благополуччя людей.
Незважаючи на це, попередні дослідження, як поперечні, так і поздовжні, не вивчали, як змінюється соціальна ізоляція, самотність і депресія в роки до і після появи болю. Розуміння цих траєкторій, особливо того, як вони відрізняються за віком, статтю, освітою та багатством, є важливим для розробки ефективних та своєчасних стратегій профілактики та управління. Це особливо актуально для людей похилого віку, які частіше відчувають біль, депресію, соціальну ізоляцію та самотність.
Про дослідження
У цьому дослідженні використовувалися дані англійського Лонгітюдного дослідження старіння (ELSA), національно репрезентативного когортного дослідження. Збір даних розпочався у 2002 році та відстежував дорослих віком від 50 років, які проживали в Англії протягом 2021-2023 років. У дослідженні брали участь учасники без болю на початковому рівні та з принаймні двома точками даних.
Стан болю оцінювали кожні два роки на основі самозвітів про те, що їх «часто турбує біль» і вони відчувають помірний або сильний біль. Психосоціальні результати, а саме симптоми депресії, самотності та соціальної ізоляції, вимірювалися за допомогою валідованих шкал.
Учасники, які повідомляли про біль під час спостереження, були розподілені в «групу болю» і підібрані в контрольну групу осіб без болю за допомогою грубого точного зіставлення. Критерії відповідності включали вік, стать, вікову когорту та рівень освіти. Аналіз був скоригований з урахуванням інших основних змінних (включаючи стан здоров'я та спосіб життя). Автори зазначають, що через винятки під час зіставлення та відсутність даних, проаналізована остаточна вибірка може бути не повністю репрезентативною на національному рівні, що може вплинути на узагальненість.
У дослідженні використовувалися статистичні моделі для вивчення змін у психосоціальних результатах до та після появи болю. Часова шкала кожного учасника була зосереджена навколо віку першого повідомлення про біль (або відповідного медіанного віку в контрольній групі), створюючи періоди до та після початку. Моделі включали терміни взаємодії для порівняння траєкторій між групами з болем і без нього. Вони були скориговані з урахуванням ключових коваріат, включаючи самопочуття, фізичну активність, куріння, споживання алкоголю та пандемію коронавірусної хвороби 2019 (COVID-19). Аналіз підгруп був проведений для вивчення відмінностей у багатстві, освіті, віці та статі.
Ключові висновки
У дослідженні було проаналізовано дані 7 336 учасників у віці 50 років і старше, і порівняно 3 668 людей, які повідомили про біль, з іншими, хто цього не робив.
На початковому рівні групи з болем та без болю були демографічно схожими, але відрізнялися за станом здоров'я та соціально-економічним статусом: група болю була менш заможною, менш фізично активною та мала вищі показники хронічних захворювань та депресії.
З часом показники самотності були стабільно вищими в групі болю. За вісім років до появи болю вони вже мали вищі показники самотності (на 0,19 бала вище). У той час як вираженість самотності зростала в групі болю до появи болю, різниця в траєкторіях між групами досягала статистичної значущості тільки після появи болю. Різниця в балах збільшилася до 0,33 бала через вісім років після появи болю. Імовірність високої самотності була в 1,68 рази вищою на початку болю і в 1,61 рази вищою через вісім років.
На противагу цьому, показники соціальної ізоляції показали мінімальні відмінності між групами протягом досліджуваного періоду. Симптоми депресії були вищими в групі болю ще до початку (на 0,14 бала вище, ніж вісім років тому), а траєкторія показала, що показники різко зростали до появи болю. На початковому рівні показники симптомів депресії були на 0,58 бала вищими, а шанси на депресію – у 2,33 раза вищими. Ці відмінності зберігалися через вісім років після появи болю, з коефіцієнтами в 2,21 рази вище.
Демографічний аналіз показав, що відмінності в симптомах депресії були більш виражені серед осіб молодше 65 років на початку болю, менш освічених і людей з низьким рівнем доходу. Однак такі закономірності були менш очевидні для самотності та соціальної ізоляції.
Висновки
Це дослідження підкреслює сильні поздовжні асоціації між болем і симптомами депресії та самотності, причому наслідки починаються за роки до появи болю і зберігаються після. Однак соціальна ізоляція залишилася відносно незмінною. Підвищений депресивний вплив у соціально-економічно неблагополучних групах свідчить про те, що біль може посилити існуючі відмінності у психічному здоров'ї. Результати підкреслюють необхідність раннього психологічного втручання, оскільки симптоми депресії погіршуються за роки до появи болю, і свідчать про те, що втручання можуть бути спрямовані на посилення сприйняття соціальної підтримки та зв'язку для людей з болем, а не просто на покращення соціальної взаємодії.
Сильні сторони включають велику вибірку з національно репрезентативної когорти, поздовжній дизайн та використання валідованих шкал протягом тривалого періоду спостереження, що дозволяє проводити порівняльні порівняння та коригування для кількох коваріат. Обмеження включають залежність від вимірювань, отримані самостійно, потенційну неправильну класифікацію початку болю (оскільки дослідження не змогло остаточно відрізнити хронічний біль від інших типів болю на основі оцінки ELSA, хоча аналіз чутливості для довгострокового болю був послідовним), а також нездатність оцінити причинно-наслідковий напрямок або врахувати всі аспекти тяжкості болю за межами помірної/важкої категоризації.
Підсумовуючи, постійний біль тісно пов'язаний із підвищенням самотності та депресії у літніх людей, особливо в соціально-економічно неблагополучних групах. Заходи для подолання болю повинні включати підтримку психічного здоров'я, включаючи проактивні стратегії та цілеспрямовану підтримку вразливих груп населення для пом'якшення довгострокових психосоціальних наслідків. Майбутні дослідження повинні вивчати механізми, що пов'язують біль і психічне здоров'я, щоб можна було перевірити стратегії цілеспрямованого втручання.
